Історія

Головним завданням санітарно-епідеміологічних установ є вивчення впливу на здоров’я людей усієї сукупності оточуючого середовища, як з боку природи, так і з боку штучних умов, які створені людиною і на цьому підґрунті розробляти санітарно-гігієнічні заходи по усуненню негативного впливу на здоров’я людини.

Більш розширених функціональних обов’язків не мав і не має жоден з державних контролюючих органів. В 40 – 70 роки на санепідслужбу урядом були покладені функції охорони природного та оточуючого середовища від забруднення викидами шкідливих речовин промисловими підприємствами, санепіднагляд за всіма видами сільськогосподарської продукції, проведення всього спектру лабораторних санітарно-гігієнічних досліджень. З покладеними завданнями санепідслужба з честю справлялась.
Лозунг нашої діяльності:„Хворобу легше попередити, чим вилікувати!”

Але замислившись над цією крилатою фразою згадуєш, як важко було протягом минулих історичних часів людства народжуватись та розвиватись профілактичній медицині.

З часів Гіппократа і до сьогодення профілактична медицина в нерозривному зв’язку з лікувальною медициною пройшла складний та нелегкий, часом трагічний шлях, коли від безсилля науки і медицини втрачалось життя десятків мільйонів людей, хворих на натуральну віспу, чуму, холеру, висипний тиф, жовту лихоманку та інші інфекції.
Скільки вчених, лікарів, середніх медичних працівників профілактичного направлення, віддали своє здоров’я, а в багатьох випадках і своє власне життя аби побороти масові інфекційні недуги людства.

Прикладом самовідданості справі профілактичної медицини може служити лікар бактеріолог Габрічевський Георгій Норбертович – засновник мікробіологічної науки ще в царській Росії, працював в лабораторії Луї Пастера разом з І.І. Мечніковим. Йому вдалося винайти першу в світі протидифтерійну сироватку, відкрити збудника скарлатини. Габрічевський тричі ставив експерименти на собі для доведення істини виникнення інфекційних захворювань. Під час останнього експерименту він заразив себе підвищеною дозою збудників пневмонії, серце вченого не витримало і він помер як воїн.

Прикладом самовідданості по спасінню людства Планети від натуральної віспи служить і наш земляк із села Велика Рибиця Краснопільського району, випускник Харківського медичного інституту – Іван Данилович Ладний. З 1967 до 1971 рр. він працював радником Всесвітньої організації охорони здоров’я в складі міжнародного інтернаціонального дивізіону по боротьбі з натуральною віспою в найбільш віддалених та неблагополучних з цієї хвороби державах Африки. Директор відділу ВООЗ лікар Хіндерсен М.Д. дав таку оцінку діяльності Івана Даниловича: „Швидку ліквідацію віспи в Східній Африці ми відносимо за рахунок заслуг Ладного І.Д. У нас дуже мало таких людей, про яких можна сказати – з їх допомогою успіх у роботі забезпечений, а без них успіх сумнівний або неможливий”. І.Д. Ладний захистив докторську дисертацію по тематиці „Ліквідація натуральної віспи на Планеті”. В 1976 році Іван Данилович Ладний був запрошений на посаду помічника генерального директора Всесвітньої організації охорони здоров’я в Женеві, де він працював до 1980 року включно. В 1987 році життя І.Д. Ладного трагічно обірвалося в автокатастрофі. Світло від досягнень нашого земляка в забезпеченні епідблагополуччя на Планеті світитиме усім нам вічно.

До 1917 року державної профілактичної санепідслужби в царській Росії не існувало. Але соціальні умови дореволюційного часу вимагали створення такої організації на державному рівні і силами окремих подвижників, лікарів профілактичної медицини створювались санітарні організації. Так. в 1901 році в Катеринославі (нинішній Дніпропетровськ) була створена перша на Україні губернська санітарна організація. За прикладом Єкатеринославської губернії при більшості земських управ в Україні було виділено по одній посаді санітарного лікаря і помічника санітарного лікаря.

В 1923 році в Україні громадянська війна залишила тяжкі наслідки – голод, масові спалахи інфекційних хвороб, особливо висипного та зворотного тифів, холери, натуральної віспи. В цей час видатний вчений, санітарний лікар, пізніше дійсний член Академії медичних наук СРСР і УРСР Олександр Микитович Марзєєв очолює роботу по створенню української державної санітарно-епідеміологічної служби. За його ініціативою в усіх губерніях України організуються санепідвідділи при органах охорони здоров’я. Ці перші санепідвідділи були представлені санбаклабораторіями, загонами для проведення щеплень, пастерівськими станціями, будинками санітарної освіти, дезінфекційними загонами, міськими та районними дільничними санітарними лікарями.

В 1927 році на другому Всеукраїнському з’їзді санітарних лікарів була ухвалена Постанова про об’єднання усіх організацій профілактичної меди цини в єдину організацію під назвою санітарно-епідеміологічних станцій , яку запропонувала наша землячка – санітарний лікар Сумського повіту Ганна Миколаївна Ноневич, і з цього часу заклади санепідслужби стали називатись санітарно-епідеміологічними станціями.

За період свого існування санепідслужба України пережила вісім реорганізацій, але ознаки занепаду або ослаблення її не торкнулися жодного разу, і навпаки, служба нарощувала матеріально-технічну базу, укріплялася кадрами, що можна проілюструвати на прикладі Сумської області.
В 1923 році на території Сумщини була організовано 11 санепідустанов, в тому числі 10 санепідвідділів при повітових органах охорони здоров’я.
В 1939 році з організацією Сумської області було організовано 40 санепідустанов, з них – 31 райсанепідстанція, три міських санепідстанції, одна обласна санепідстанція і одна обласна держсанінспекція, одна промислова санітарна станція, п’ять пастерівських станцій, дев’ять малярійних станцій і чотири будинки санітарної освіти.
За штатом в установах працювало – 136 санітарних лікарів і 318 середніх медичних працівників.

Працівники санепідслужби Сумської області першого покоління 1920-1939 рр. з честю справились із ліквідацією епідемій натуральної віспи, холери, висипного і зворотного тифу, малярією. Це були першопрохідці у боротьбі з епідеміями – Петро Насонович Міщенко, Олександра Михайлівна Сич, Ганна Миколаївна Ноневич.
Значну допомогу у ліквідації спалахів особливо небезпечних інфекцій відіграли лікарі бактеріологи. Засновниками перших лабораторій на Сумщині були Йосип Ісакович Каменецький (м. Суми) та Петро Іванович Литвинко (м. Ромни).

З початку організації бактеріологічних лабораторій в них працювали Параска Пилипівна Доновська, Тамара Климентівна Завадська, Марія Федорівна Князєва, Ольга Тимофіївна Гайдаш, в лабораторії харчових продуктів беззмінно працювала Надія Леонідівна Андрушова. Першим лікарем по гігієні харчування була Олександра Дмитрівна Рендовська, дочка царського генерала, яка порвавши із сім’єю, пішла на самовіддане служіння народу України. Цю вірність справі вона доказала усім своїм життям.
На початку Великої Вітчизняної війни майже 80% лікарів і кожен другий середній медичний працівник санепідслужби пішли захищати здоров’я воїнів на фронтах, в партизанських загонах, евакогоспіталях .

Микола Сергійович Єфімов з 1941 по 1943рр. був уповноваженим державного Комітету оборони при Тамбовському прифронтовому районі.
В загоні С.А. Ковпака воював санітарний фельдшер Путивльського району, заслуги якого особисто відмічав командир загону С.А. Ковпак – Вишневський Іван Антонович. В партизанському об’єднанні Сабурова на Брянщині, а потім в загоні Ковпака була розвідницею 12-ти річна дівчинка Іда Семенівна Рибалевська, яка згодом закінчила Сумське медичне училище і все своє життя віддала санітарній службі.

В заблокованому фашистами Ленінграді усі 900 блокадних днів в умовах голоду і холоду працювала лікарем бактеріологом військової частини лікар бактеріолог Сумської міськсанепідстанції Телетова Олена Олександрівна, а Волкова Галина Арсентіївна – лікар бактеріолог цієї ж санепідстанції переживала блокадний Ленінград у 3-х річному віці, коли вона залишилася круглою сиротою, яку по „дорозі життя” через замерзлу Ладогу евакуювали до м. Ярославля в дитячий будинок. Ця дівчинка виросла і твердо вирішила присвятити своє життя медичній справі, закінчила медичне училище, а згодом інститут і до самої пенсії працювала в Сумській міській санепідстанції лікарем бактеріологом.

135 імен учасників бойових дій Сумської санепідслужби названі у книзі „На варті здоров’я”, яка готується до друку в найближчому майбутньому.
В тяжкі часи для вітчизни загони санепідслужби Сумщини завжди приходили першими на допомогу і завжди доказували не тільки словом, а й ділом вірність служіння людям.

На даний час в області діє 22 санепідустанови. Кількість лікарів за штатом – 317, фізичних осіб – 257, з них з вищою і першою категорією – 175 осіб, що складає – 68,1%; середніх працівників – 731, за штатом – 750, з вищою і першою категорією 359 осіб, що складає – 45 %.
Засновником Сумської обласної санепідстанції був заслужений лікар УРСР Микола Сергійович Єфімов, якого відрізняв високий професіоналізм, принциповість у відстоюванні інтересів санепідслужби по охороні здоров’я людини. Під керівництвом Єфімова М.С. санепідслужба Сумщини протягом 30 років була кращою в Україні, про що свідчать нагороди головного лікаря в 1945 році орденом „Знак пошани”, в 1950 році вищою нагородою країни (на той час) – орденом Леніна, а в 1957 році – йому присвоєне звання заслуженого лікаря УРСР.

В 1962 році естафету керівництва службою від М.С. Єфімова прийняла Марія Іванівна Локшина – досвідчений організатор санітарно-епідеміологічної справи, лікар епідеміолог вищої категорії, нагороджена знаком відмінник охорони здоров’я, медаллю за освоєння цілинних і залежних земель, медаллю за доблесну працю в ознаменування 100 –річчя з дня народження В.І. Леніна. За її ініціативи було збудоване триповерхове приміщення обласної санепідстанції та чотири районні санепідстанції за типовими проектами (Глухівська – головний лікар І.І. Федченко, Кролевецька – головний лікар А.Д. Стремоухов, Краснопільська – головний лікар Бойко О. М., Ямпільська – головний лікар Шелудченко В.Т.).
З 1973 по 1990 рр. обов’язки головного державного санітарного лікаря виконувала Бєлова Ганна Олексіївна. За цей час було збудовано – 11 санепідустанов:
– Сумська районна – головний лікар Дикун В.Т.;
– Конотопська – головний лікар Демченко З.В.;
– Охтирська – головний лікар Зигарь Н.Д. і Збаражський П.П.;
– Роменська – головний лікар Бруяка М.І.;
– Недригайлівська – головні лікарі Донцов І.М. і Негрейко Г.М.;
– Путивльська – головний лікар Дронь В.С;
– С-Будська – головний лікар Гладких Е.М.;
– Липово-Долинська – головні лікарі Худолій М.К. , Єрмоленко В.А.;
– Шосткінська міська санепідстанція – головний лікар Марченко З.В.

В 1973 році було закінчене будівництво Сумської міської дезінфекційної станції.

В 1976 р. добудоване приміщення обласної санепідстанції, де були розміщені три лабораторії (радіологічна, вірусологічна і лабораторія особливо небезпечних інфекцій).
З 1980 року головними лікарями Роменської і Кролевецької райСЕС вперше в Україні було розпочате будівництво житлових будинків для працівників санепідстанцій. В Роменському районі було збудовано два будинки на 9 і 4 квартири, в Кролевецькому районі на 6 квартир.

За активну роботу у створенні матеріальної бази санепідслужби одержали державні нагороди Демченко З.В., Стремоухов А.Д, Бруяка М.І. і Дикун В.Т. - орден Знак пошани, Марченко Т.О. – орден Дружби народів і шість головних лікарів районних санепідстанцій – знаками відміннику охорони здоров’я СРСР.

З кінця 1990 року по 2001 рік очолював санепідслужбу Сумської області заслужений лікар України Кравченко Віталій Кирилович. За його ініціативою було збудоване 5-ти поверхове приміщення за проектом поліпшеного планування Сумської міської санепідстанції – головний лікар Бутенко В.М., Велико-Писарівська райсанепідстанція – головний лікар Білецький А.Д., розширене приміщення Тростянецької районної санепідстанції – головний лікар Суріков В.Л., створені чотири обласні централізовані лабораторії, започаткована робота електронного зв’язку.

З 1984 по 1988 рр. Кравченко В.К. віддавав свої сили та знання лікаря епідеміолога на посаді радника Всесвітньої організації охорони здоров’я в Афганістані .
За заслуги перед живими, що пройшли пекельний вогонь війни в Афганістані, Віталію Кириловичу Кравченку присвоєне звання – заслужений лікар УРСР. Учасник бойових дій в Афганістані - В.К. Кравченко служить справі охорони здоров’я і працює лікарем у відділі особливо небезпечних інфекцій.

З 2001 до 2005 рр. санепідслужбу області очолював В’ячеслав Григорович Міщиряк. За час його роботи продовжувалось укріплення матеріальної бази служби, усі санепідстанції області були переведені на комп’ютерний електронний зв’язок та зв’язок через Інтернет. Капітально відремонтовані дві лабораторії облсанепідстанції (особливо – небезпечних інфекцій та загальної бактеріології). Приміщення цих лабораторій після проведеного капітального ремонту відповідають сучасним вимогам, що дає можливість для оснащення сучасною апаратурою.

26 квітня 1986 року світ узнав про трагедію на Чорнобильській АЕС.

Працівники санепідслужби Сумської області з перших годин аварії стали на трудову вахту моніторингових досліджень радіоактивного фону, забруднень водоймищ, харчових продуктів, транспорту, автомобільних і залізничних магістралей, житла в усіх районах і містах області.

Для організації дозиметричного контролю і дезактивації великої кількості людей, які прибували із зони радіоактивного забруднення Київської і Чернігівської областей, при Сумській міській дезінфекційній станції був організований пункт дозиметрії та дезактивації під керівництвом головного лікаря, нині покійного, Станіслава Олександровича Шулепова.

По 14-16 годин на добу працювали медичні працівники: Доценко Л.П., Протасенко Л.Я., Лисицька А.І., Сироватська А.Т., Яценко Т.М. Керувала службою проведення радіоактивного моніторингу та проведенням дезактивації з радіоактивної зони України завідуюча радіаційною лабораторією Зінаїда Дмитрівна Чубур. Ця невелика радіаційна група обласної санепідстанції була переведена на цілодобову роботу. Самовіддано працювали лікар-радіолог Світлана Григорівна Кузнєцова, в даний час завідуюча радіологічним відділом, радіохімік Таміла Олексіївна Бугаєнко, інженер Тамара Петрівна Кушнерова.

10 травня 1986 року бригада Сумської санітарно-епідеміологічної служби першою в Україні за наказом МОЗ виїхала на робочу вахту в Чорнобиль для надання необхідної допомоги потерпілому населенню.

Усього до Чорнобиля було направлено 10 бригад (209 медичних працівників по лінії МОЗ) і по лінії військового комісаріату – 17 спеціалістів. Бригади працювали з 10 травня до 20 липня 1986р. З першою бригадою терміново, в нічний час виїхав головний лікар Зарічної райсанепідстанції В.В. Гладнєв. Керівниками бригад працювали головні лікарі міськрайсанепідстанцій: Бутенко В.М., Збаражський П.П., Бруяка М.І., Стремоухов А.Д., Федченко І.І., Захаренков Є.О. і заступники головного лікаря облсанепідстанції Черняк О.М. і Сищенко О.Ф. Одну з бригад очолив зав. комунальним відділом Зарічної райСЕС Ворог М.М. Всього в Чорнобилі працювало – 50 лікарів міськрайсанепідстанцій, 67 середніх медпрацівників, 37 водіїв санітарного транспорту, 33 молодших медичних працівника і 9 керівників санепідслужби.
Робітники санепідслужби Сумщини з честю виконали свій громадянський та професійний обов’язок, одержали подяку від міністерства охорони здоров’я. Люди їхали добровільно, хоч і була тривога бо вони були першими і їхали в невідомість.

Вся сім’я головного лікаря Роменської райсанепідстанції добровільно виїхала до Чорнобиля. Головний лікар Зарічної райСЕС Гладнєв В.В. та зав. бактеріологічною лабораторією облСЕС Габелюк Т.С. двічі добровільно виїздили до Чорнобиля.

Із 226 осіб, учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, 68 чоловік знаходяться на диспансерному обліку, як інваліди 1-3 груп (30%), 18 чоловік – передчасно пішли із життя (7,9%). В сім’ї Бруяк усі троє – інваліди Чорнобиля: батько, мати і син.

В діяльності санепідслужби основну роль відіграє організаційно-методична робота. Більше 25 років цій справі служив заступник головного лікаря облсанепідстанції Сищенко О.Ф. Людина спокійної вдачі, вдумливо і виважено приймала серйозні організаційні рішення. Не було жодного випадку хибності. О.Ф.Сищенко сприяв розвитку організаційно-методичної роботи в усіх санепідстанціях області. Йому вдалося відкрити та розвинути талант лікаря організатора у Киби Олени Григорівни, яка прийшла йому на зміну. На даний час завідуючим організаційно-методичним відділом працює заслужений лікар України Шалак Віктор Антонович, досвідчений організатор і великий працелюб.

Понад 20 років віддав протиепідемічній справі на посаді заступника головного лікаря облсанепідстанції Черняк Олександр Миколайович. Високий професіоналізм, могутня ерудиція та контактність з широким колом людей - ці риси притамані йому і допомагають в організаційній роботі по боротьбі з інфекційними хворобами на території області. Йому вдалося зібрати однодумців у протиепідемічній службі – це є золотий фонд в боротьбі з епідеміями.
Рішення санітарно-гігієнічних проблем у службі покладено на заступника головного державного санітарного лікаря Збаражського Володимира Петровича.
Декілька слів про окремі досягнення деяких спеціалістів санепідслужби, які мали державне значення. Прикладом може служити лікар епідеміолог відділу ОНІ Зотова Анастасія Василівна, заслуги якої важко переоцінити. За її ініціативи вперше в колишньому СРСР була проведена науково-практична робота по вивченню ефективності і безпеки культуральної бактеріологічної вакцини КОКАВ та людського антирабічного імуноглобуліну під керівництвом професора НДІ поліомієліту і вірусних енцефалітів М.А. Селімова;

За результатами проведеної дослідницької роботи названі бак. препарати були дозволені міністерством охорони здоров’я СРСР для проведення профілактичних щеплень населенню країни. Застосування в практику цих препаратів забезпечило значний епідеміологічний, клінічний та економічний ефект.
З 1987 року в області не реєструються випадки захворювання людей на сказ.

В останні роки ХХ та на початку ХІ століття в світі проходить зміна збудників інфекційних захворювань. Особливе занепокоєння у світової медичної спільноти викликає глобалізація розповсюдження ВІЛ-інфекції, туберкульозу, малярії, вірусних гепатитів В, С, Д, Є, а в 2005 році пташиного грипу.
В зв’язку з цим виникають серйозні проблеми необхідності проведення регулярної підготовки медичних працівників основам діагностики і профілактики названих особливо небезпечних інфекцій, а також забезпечення лабораторій сучасною апаратурою. Вкрай необхідно оснащувати пересувні санітарно-гігієнічні та бактеріологічні лабораторії автотранспортом та діагностичними приладами.

Засновником дезінфекційної служби області був лікар енциклопедичних знань Лур’є Соломон Хаімович, ветеран Великої Вітчизняної війни. Його послідовником був Калюжний Микола Тимофійович.

На даний час перед дезінфекціоністами стоять складні проблеми боротьби з внутрішньолікарняними інфекціями, гризунами в населених пунктах з метою недопущення грізних епідемій особливо небезпечних інфекцій.

Як позитивне зрушення в поліпшенні стану оснащення дезінфекційною апаратурою можна назвати головного лікаря Сумської міської дезінфекційної станції Володимира Олександровича Кончу, який за неповні два роки вирішив питання ремонту та обновлення усієї стерилізаційної апаратури дезстанції та оснащення сучасною апаратурою.
Засновником відділення гігієни дітей і підлітків була Каменєва Олександра Павлівна, яка все своє творче життя віддала дітям, її приємниками були Вінницька В.А., Ігнатенкова Н.Б., а на даний час відділення очолює Микитенко О.К., яка після закінчення Харківського медичного інституту своє творче життя присвятила боротьбі за здоров’я дітей. Формулою її праці – є „здорові діти, це багатство нації”.

Сьогоднішня школа в умовах реформування повинна бути під особливим контролем санепідслужби, аби не допустити подальшого погіршення стану здоров’я дитячого населення.

Значний вклад в оздоровленні дітей Шосткинського району, постраждалих від Чорнобильської аварії вніс головний державний санітарний лікар Шосткінського району Донцов М.І., який перший в області підняв цю проблему і під керівництвом члена кореспондента АМН НАНУ України Сердюка А.М. та групи вчених України встановили контроль за сумарною дозою радіаційного ризику за кожною дитиною, яка проживала на забрудненій радіаційними викидами території. Були розроблені методи профілактики оздоровлення дітей, які активно виконуються.
Є в санепідслужбі одиничні професії, але їх важливість має безцінне значення. Наприклад робота зоолога, яка 40 років віддала розвідницькій роботі у природних вогнищах туляремії, лептоспірозу, кліщового бореліозу та інших – зоолог облсанепідстанції Підопригора Раїса Іванівна. ЇЇ перу належать 27 опублікованих робіт в центральних журналах.

Активно почала свою діяльність на трудовій юридичній ниві, поки що єдиний в санепідслужбі юрист – Плахоніна О.Г., яка з перших днів роботи включилась в життя облсанепідстанції, стоїть на сторожі недопущення юридичних помилок в нашій системі.
Вкрай важливу роль в наш технічний вік відіграють інженери – програмісти. В санепідслужбі довгий час працював Микола Петрович Новицький, який був засновником комп’ютерного програмування лабораторних досліджень.
Значний вклад в наукову діяльність внесли працівники санітарно-епідеміологічної служби Сумщини. Шістдесят працівників служби підготували та опублікували 545 наукових робіт.

За досягнуті успіхи в праці по зниженню інфекційної захворюваності та поліпшенню умов праці населення, оздоровленню навколишнього середовища, колективи санепідслужби області нагороджувались Почесними грамотами і Дипломами Міністерства охорони здоров’я СРСР, УРСР, України:
– 1923р. грамотою Наркома охорони здоров’я України – колективи Сумської і Роменської санепідорганізацій;
– 1935р. грамотою Наркома охорони здоров’я України – колектив Сумської міжрайсанепідстанції;
– 1977р. Диплом МОЗ СРСР і ЦК профспілки медпрацівників присвоєний колективу Глухівській райсанепідстанції;
– 1979р. Почесною грамотою МОЗ України і Українського республіканського профспілкового комітету медичних працівників нагороджений колектив Лебединської райсанепідстанції;
– 1982р. Почесною грамотою МОЗ СРСР нагороджений колектив Білопільської райсанепідстанції;
– 1982р. грамотою ВЦСПС нагороджений колектив обласної санепідстанції;
– 1986р. Диплом МОЗ СРСР і ЦК Союзу спілки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця присвоєний колективу Глухівської райсанепідстанції;
– 2004р. колективу Сумської облсанепідстанції присвоєне звання Лауреата рейтингу „Кращі підприємства України” (в номінації Медицина та охорона здоров’я):

Нагороджені працівники санепідслужби:
– Орденом Леніна – 1 чол.
– Орденом Трудового Червоного Прапора – 3 чол.
– Орденом Знак Пошани – 6 чол.
– Орденом Дружби народів – 2 чол.
– Ювілейною медаллю „За доблесну працю в ознаменування 100-річчя із дня народження В.І. Леніна – 50 чол.
– Медаллю „За трудову відзнаку” – 2 чол.
– Медаллю „За доблесну працю” – 1 чол.
– Грамотою Президіума Верховної Ради УРСР – 3 чол.
– Знаком „Відміннику охорони здоров’я” – 55 чол.
– Диплом „Почесний член Української спілки охорони природи” присвоєний 5 чол.
– Диплом ВДНГ СРСР, ВДНГ УРСР і України – за досягнення в охороні здоров’я присвоєний 4 чол.
– Знаком „Відміннику санітарної оборони СРСР нагороджено 5 чол.
– Грамотами МОЗ України – 36 чол.
– Знаком Лідер України – 1 чол.

Вибирались:
– депутатами обласної Ради – 1 чол.
– депутатами міських, районних і сільських Рад – 25 чол.
– членами обласного народного контролю -1 чол.
 

Успіхи санепідслужби Сумщини в значній мірі залежать від укомплектування усіх ланок служби молодими спеціалістами, які набувають досвід у досвідчених професіоналів.
На даний час в обласній санепідстанції за 2003-2005 рр. прийшло з випуску 9 лікарів і вже добре себе зарекомендували: в.о. зав. токсикологічної лабораторії Макаренко П.В., поповнили епідвідділ облсанепідстанції молоді лікарі Грабовий С.Л. та Петренко О.В.

Важливе значення в роботі санепідслужби має автотранспортний зв’язок, особливо в умовах сільського бездоріжжя. На обліку санепідслужби в робочому стані знаходиться - 98 автомашин, 90% водіїв санепідслужби мають 1-й клас і більшість з них починали свій трудовий шлях молодими, після служби в армії і працювали до пенсії.
Медалями „Ветеран праці” нагороджені водії: Чурилов В.П., Таран В.О., який перевіз 100 тис. л. ретроплацентарної крові до Харківського бак.інституту, Шошура С.О., Супрун А.О., Луговий В.В., Єременко С. Д; С-Будська райСЕС – Новик С.Г.; Роменська райСЕС -Трофименко М.І.; Шосткинська міська СЕС - Стародуб А.В.; брати Шкрумада Петро і Володимир Артемович – Сумська міськСЕС.

37 водіїв міськрайСЕС транспортували до Чорнобиля бригади спеціалістів.

З липня 2005 року державну санепідслужбу Сумської області очолює Псарьов Вячеслав Михайлович, лікар вищої кваліфікаційної категорії по спеціальностям: “Організація і управління охороною здоров’я” , “лікар з загальної гігієни”. Продовжує вирішувати питання подальшого укріплення матеріально-технічної бази санепідустанов, підвищення рівня державного санепіднагляду в області.