Що потрібно знати про сибірку.
Що потрібно знати про сибірку.
Сибірка – гoстре інфекційне захворювання з групи зоонозів для якого характерними є лихоманка, ураження лімфатичної системи, інтоксикація організму та має клінічні ознаки ураження шкіри, кишківника, легенів та загального сепсису. Сибірка не передається від людини до людини.
Збудник сибірки належить до числа спороутворювальних мікроорганізмів і існує у вигляді двох основних форм : вегетативній і споровій. Вегетативна форма в організмі інфікованої тварини може утворювати „капсулу”. Потрапивши в навколишнє середовище за сприятливих умов збудник утворює спору. У споровій формі він може перебувати в грунті необмежений час, 70 і більше років лишаючись життєдіяльним і зберігаючи патогенність.
Джерелом збудника інфекції є хворі тварини, що виділяють у зовнішнє середовище з кров‘янистою рідиною, фекаліями, сечею, молоком, слиною безліч бацил сибірки. Особливо небезпечними є несвоєчасно й неправильно прибрані розтяті трупи загиблих від сибірки тварин та їхні шкіра, шерсть, щетина, кістки, роги, які зумовлюють контамінацію спорами пасовищ, водопоїв, грунту, скотних дворів і формування тривалих осередків сибірки. Хижі тварини та різні птахи можуть переносити частини інфікованого трупа на значні відстані й сприяти поширенню сибірки. Собаки здатні заносити кістки та залишки трупа безпосередньо на територію господарств і ферм. Небезпечними осередками сибірки є старі забуті захоронення загиблих від сибірки тварин, звідки спори можуть виноситися на поверхню грунту під час весняного паводку та сильних дощів. Причиною виникнення сибірки взимку може бути зібране з неблагополучних луків і пасовищ сіно.
Спори сибірки можуть виноситися на поверхню землі під час меліоративних, будівельних та інших земляних робіт у місцях давніх захоронень тварин. Значну небезпеку становлять незнезаражені корми та добрива тваринного походження, а також стічні води м’ясокомбінатів та шкіро переробних заводів.
Шляхи передачі інфекції :
- Аліментарний – приготування і вживання їжі із м’яса, отриманого від хворих тварин.
- Контактний – через пошкоджену шкіру або слизові оболонки під час догляду за хворими тваринами : під час обробки туші, зняття шкури і поховання трупів загиблих тварин; із зараженими спорами сибірки грунтом під час земляних робіт.
- Аерогенний (повітряно-пиловий) – шляхом інгаляції спор сибірки.
- Трансмісивний (характерний для субтропічних та тропічних країн)– через укуси комах (ґедзів, мух, комарів).
Останній випадок захворювання тварин на сибірську виразку зареєстрований у 2017 році на території Краснопільського району.
